Виховуйте мою дитину самі - сучасні батьки

Автор Ольга Зіненко поділилася своїми спостереженнями щодо сучасного виховання. Поспілкувавшись із вчителями, вона приходить до висновку, що сьогодні більшість батьків переклали відповідальність за виховання дітей на вчителів.

Історія почалася з того, що за невеликий проміжок часу авторка почула скарги від трьох різних вчительок. Вони казали приблизно однакове. Те, що батьки зовсім не виховують своїх дітей, а тільки хвалять і балують.

Восени в одній із шкіл проходив експеримент. Учні перших класів почали заходити через інші двері, а чергові мами допомагали дійти їм до класних кімнат. Одна з мам помітила, що протягом тижня половина учнів спізнювалася на заняття. А це свідчить про те, що сучасні батьки не замислюються над тим, що запізненнями не тільки проявляють неповагу, але й можуть потурбувати вчителя. Гірше, що таку модель поведінки переймають діти.

Ще один приклад, – випадок із хлопчиком Васею, який раз за разом зривав уроки малювання. Молода вчителька, що викладала цей предмет не могла впоратися з дитиною та поставити її на місце. А одного разу не витримала та вивела Васю з кабінету за руку. Після цього випадку мама хлопця прийшла до школи та поскаржилася на те, що її сина побила вчителька. Розбиратися ніхто не став, а вчительку вимусили написати заяву про звільнення за власним бажанням.

Важко, якщо батьки не привчили дитину до дисципліни та переклали цю відповідальність на школу. Адже почати в 7 років виховувати дитину це пізно, а вчитель передусім навчає, а не виховує.

Ще одна тенденція, про яку каже авторка, – неповага до інших. Діти хочуть завжди бути першими та взагалі не враховують інтереси однокласників. Особливо яскраво це простежується на екскурсіях, коли діти розштовхують один одного, намагаючись зробити фотографії першими.

Висновок можна зробити тільки один – якщо батьки не привчать своїх дітей до дисципліни, не будуть пояснювати їм що можна, а що не можна, ніхто інший це не зробить. Адже насамперед поведінка та особистість дитини формується вдома, в родині, і вже потім у школі.

Роздуми авторки завершуються епізодом у кафе. Поруч із її столиком бігали діти, заважаючи усім відвідувачам, але батьки не звертали на це жодної уваги. Хлопці бешкетували, звалили якийсь фікус, а потім підбігли до столика, де сиділа авторка, та намагалися забрати кудись лампу, що стояла на столику. Дітям було сказано, щоб вони поставили на місце. Після цього хлопчик поставив лампу на місце та більше не підходив.

Отже, дитина нормально зреагувала, розуміючи, що не можна. Але батьки навіть не втрутилися.

Усі ці приклади свідчать про те, що батьки часто навіть не намагаються займатися вихованням, щось забороняти, називаючи такий підхід «виховання вільної особистості». Але якщо дітям усе дозволяти, світ перетвориться на місце, де кожен діє як забажає, не враховуючи інтереси ближніх. Справжня любов до дитини не повинна бути сліпою, адже тільки так можна виховати справжню достойну особистість, що поважає інтереси інших та вміє поводитися.