Що робити батькам з підлітками, які нічого не хочуть?

До дитячого психолога Катерини Дьоміної часто звертаються батьки з проблемою, яка полягає у тому, що їх діти нічого не хочуть. У цьому матеріалі спеціаліст пояснює, чому так відбувається і що робити.

Сьогодні спостерігається така тенденція, що діти нічого не хочуть. Цілий день вони просиджують за комп’ютерами, їх не цікавлять стосунки з дівчатками, адже для цього потрібно напружуватися. Все, що вони мають, їх задовольняє, а більшого й не потрібно. Чому так трапляється?

Icторія про Сашка

15-річного Олександра на прийом до психолога привела мама, яка була стурбована питанням: «Ну чому мій син нічого не хоче?». Хоча на вид хлопчик був дуже приємним: спортивна зовнішність, живий погляд, багатий словниковий запас. Так у чому ж проблема?

За словами мами, Саша не хоче займатися «нормальними» справами: допомагати по господарству, вчитися, працювати, гуляти з дівчатами. Жінка у відчаї, адже її син вже доросла людина, а користі від нього мало.

Усе життя мама присвятила синові: працювала до пізньої ночі, щоб купити найкращі речі та іграшки, сплатити путівку до мовного табору, відправити Сашка на курси. А хлопець виріс і нічим не віддячив. Тільки спить і грає в комп’ютерні ігри.

Щоб допомогти вирішити проблему, психолог вирішила більше дізнатися про цю родину.

Виявилося, що хлопчик живе з мамою, яка постійно на роботі та бабусею. Зрозуміло, що домашнє господарство та виховання дитини покладено на плечі бабусі, але хлопчик її не слухається. Сашко ходить до школи, коли заманеться та не докладає ніяких зусиль, щоб навчатися краще. Не дивлячись на це, вчителі називають його здібним. Вдома Сашко також нічого не робить, навіть не помиє посуд, що залишив після себе, доводиться все робити бабусі.

Хлопчик

Психологу Сашко каже практично те саме, що мама. «Нічого не хочу, можу сидіти та цілу годину нічим не займатися, просто дивитися в стіну». Хлопчик здається доброзичливим та відкритим, але очі якісь неживі. Нагадує Сашко модель з обкладинки журналу, мрія кожної дівчини.

Чого ж хоче Сашко?

Особливо нічого й не хоче. На уроках не цікаво, хоча вчителі нормальні, близьких друзів і дівчини немає. На майбутнє планів також немає.

Отже, Сашко не збирається зробити кар’єру зірки, завести дітей чи стати бізнесменом. Він зовсім нічого не планує все й так є. А більшого не потрібно. Дещо починає з’ясовуватися. Починаючи з 3 років Сашко ходив на заняття: підготовка до школи, спортивна секція, курси англійської мови. Дивитися телевізор та гуляти на дворі – ніколи. А коли хлопчик пішов до школи, ще й записався на кінний спорт. Зараз Сашко навчається у математичному ліцеї, ходить до репетитора, на курси англійської, а на комп’ютерні ігри є час тільки на канікулах.

Чому підліток нічого не хоче?

Сашко сам обирав усі ці заняття, проте на питання: «Що бити хотів робити?», хлопчик відповідає, що хотів би грати на гітарі. Від інших підлітків можна почути: грати в комп’ютерні ігри, грати у волейбол, гуляти на вулиці. Ключеве слово – грати.

Що ж таке з хлопцем?

Практично, кожен підліток у віці 13-19 років, батьки якого звертається до психолога «нічого не хоче». Але у таких випадках простежується одна й та ж картина. Хлопчик виріс без батька, активна, енергійна мама на роботі, а господарством та дитиною займається бабуся. Виходить, що трансформована система сім’ї. Функції батька виконує матір: вона заробляє гроші, приймає важливі рішення, захищає. Але вдома вона майже не буває.

Замість мами господарством займається бабуся. Тільки на дитину вона вплинути не може. Якщо б родина була повною, то тато прийшов би ввечері й розібрався, а так це робити нікому.

Мама намагається робити для дитини все: купляє подарунки, дає гроші на розваги, але син усе одно нещасливий. І знову звучить лейтмотив «нічого не хоче».

Постає питання: «А коли ж йому хотіти?»

У дитини, якій нічим займатися, виникають бажання та мрії. Нудьга спонукає до того, що починають виникати конкретні бажання. Наприклад, машинка. Але її ще треба заслужити. Батьки кажуть, що куплять на Новий рік, чи день народження. Дитина починає мріяти про цю машину, розповідати друзям, уявляти перед сном. Таким чином, вона вчиться розуміти себе й свої бажання. А як було в Саші? (під Сашею маються на увазі всі підлітки з такою проблемою). Захотів машинку – мама ввечері вже принесла.

Чи ще може бути навпаки. Мама каже, що ця машина не потрібна, а краще нехай син уроки зробить. Після таких слів мрії вже немає.

Але частіше, у підлітків правда є все, крім вільного часу й можливості нудьгувати. Проте нудьга – творчий стан душі, саме вона підштовхує дитину мріяти, придумувати собі заняття, рухатися далі. Натомість Сашко позбавлений не тільки можливості нудьгувати, а й приймати рішення. Мама вже прийняла рішення за нього.

Що говорять батьки?

Найпоширеніша скарга: « Ми для нього все, а він не вдячний». Причому це «все» може дуже вражати. Наприклад, батьки дев’ятикласника не відпускають його до школи одного, посилаючись на небезпечний світ. Розвиток ЗМІ спричинив поширення інформації, що лякає людей. Кожен день по телевізору говорять про жорстокі злочини та вбивства, але ж вони існували завжди, просто говорили про них не так часто. Це все підштовхує батьків до того, щоб максимально захистити дитину від «жорстокого небезпечного світу».

Такої моделі поведінки найчастіше дотримуються ті батьки, які в дитнстві були вимушені стати самостійними. Доросле життя заскочило їх занадто рано, довелося самим піклуватися про себе. З першого класу вони приходили зі школи самі, готували собі їсти, робили уроки. Літом вони їздили до табору чи до бабусі. А потім сталася перебудова, яка змінила звичний уклад життя. Однак покоління вижило, довелося адаптуватися до нових умов, але залишилася тривога. Цю витиснену тривогу батьки й виміщують на дітях, обрушуючи надмірну кількість турботи.

Вони звинувачують їх, нарікаючи «Коли я був у такому віці». Проте зовсім не визнають власний внесок у розвиток дитини.

Катерина Дьоміна запропонувала написати батькам список того, що вони хочуть від своєї дитини. І ось що вийшло:

• самостійний;
• слухняний;
• ініціативний;
• турботливий, неегоїстичний;
• наполегливий;
• займався у гуртках.

Виходить портрет ідеальної людини, батьки на останніх пунктах починають це розуміти. Неможливо, щоб дитина була одночасно й наполеглива й слухняна, спокійна та енергійна.

Окрім цього, неможливо захистити дитину від світу, адже по суті батьки намагаються захистити від самого життя. Дитина, яка весь час вчиться, не має можливості грати, відкривати нові території, пізнавати світ, будувати стосунки з однолітками.

Що говорять підлітки?

«На мої слова ніхто не звертає уваги, я б хотів ходити до школи з однокласниками, а не з батьками. В мене немає вільного часу грати з друзями, мене не пускають гуляти з на вулицю. Мама кожного разу заглядає у мої кишені, бере без дозволу мій телефон». І такі речі говорять діти, що навчаються в дев’ятому класі. Їх скарги можна розбити на дві категорії: насильство (все під забороною) та втручання в особисті кордони (перевірка кишень, постійний контроль). Складається враження, що батьки не помітили, коли їх діти виросли.

Не дуже бажано перевіряти кишені, підліток повинен мати право на особисте життя. До кімнати дитини варто стукати, перед тим як увійти, поважаючи її територію. Проте деякі батьки не зважають на це, дозволяють критикувати зовнішній вигляд дитини, не поважають її кордони. Між рядків їхніх слів можна прочитати « ти ще маленький, ми самі будемо приймати рішення». Хоча зрозуміло, що все це має добрі наміри. У підлітковому віці для дитини найважливіше за все спілкуватися з однолітками, а це означає, що батьки більше не є центром життя, дитина виходить із під контролю. Якщо цього не відбувається, дитина перестає хотіти, адже її творча енергія блокується. А навіщо, якщо те, чого бажаєш насправді, не можна? У такому разі дитина починає відмовлятися від бажань зовсім.

Світ насправді небезпечний, але кожна людина якось до цього пристосовується, йде на ризик, дозволяє собі любити, знаходить нових знайомих. Так чому ж підліток не має права на життя? Виникає підозра, що батьки, які намагаються захистити дітей від життя, самі відчувають себе в небезпеці. В їхньому житті забагато стресу, тому вони намагаються позбавити від нього хоча б дитину. Однак дитині цього не потрібно, у цьому віці навпаки хочеться відчути на своїй шкірі бурю життя. А якщо цього не відбувається вона лежить на дивані та стає схожою на Обломова.

А що робити?

Згадайте, що хотіла Ваша дитина, про що просила. Не варто забороняти їй гуляти з друзями, адже у такому віці їй це необхідно. Дивитися телевізор теж може бути корисним. Це вводить дитину у стан, схожий на транс, і вона дізнається про себе нове. Такий ефект і від комп’ютерних ігр, соцмереж, телефонних розмов. Не обов’язково потрібно дозволяти дитині проводити там весь час, можна обмежувати, але не забороняти. У дитини має бути внутрішнє життя. Але є й інший бік. Діти перевантаженні навчанням, але, окрім цього, нічого не роблять. Тому варто давати їм роботи по господарству, просити сходити за продуктами. Тобто не обмежувати, але давати якісь обов’язки.